Із розумінням поставившись до поразки від збірної Німеччини, більшість українських вболівальників покладали надії на наступний, ключовий, матч проти Північної Ірландії.
Так, сказати, що він був ключовим – це нічого не сказати. Усі прекрасно розуміли, що саме цей поєдинок означає не лише в турнірному значенні, але й у психологічному, про який згодом згадає головний тренер. У цьому двобої ми не просто мусили перегравати ірландців, а й доводити всім, що саме ми гідні того, аби вийти із групи, забезпечивши собі переможний настрій на поєдинок із поляками. Важко уявити, що перед таким матчем футболісти думали про щось інше.
Протягом учорашнього вечора та сьогоднішнього дня всі багато аналізували на тему основного складу, відсутності лідера на полі, консерватизму головного тренера і боягузливої тактики із замінами наприкінці матчу. Фоменка не критикував тільки лінивий, але що ж Фоменко, коли команди не було? Якщо запитати в кожного гравця, чому отримали такий результат, то можна буде побачити тільки знизування плечима. Чому, як би банально це не звучало, не грали? Чому не билися? Де подівся пресинг? Чи нам не потрібні були очки? Де награні комбінації, заготовлені стандартні положення? Чи тенісбол на пляжі – це й була вся підготовка? Для чого на Євро поїхав Тимощук? Хіба не для того, аби наводити порядок у роздягальні, налаштовуючи «твердою рукою» на матч? Хоча це, звичайно, повинен робити головний тренер. І безліч схожих запитань залишаться без відповіді. Де ж іще таке може статися, аби головну команду країни з такою помпезністю проводжали на чемпіонат, експерти то тут, то там розспівували дифірамби гравцям, розповідаючи направо і наліво, хто, де і коли заб’є. Три голи чи чотири ірландцям? Та нуль!
Ярмоленко і Коноплянка – це найголовніший провал матчу. Коноплянка загубився на фланзі, не створивши абсолютно нічого, а Ярмоленко ж спромігся тільки на один удар із-за меж штрафного майданчика і то, в кінці гри, коли від нього потребувалися масовані атаки на ворота через фланги. Сам Андрій по закінченню скаже: «Не знаю, як тепер повертатися додому». Тобто ви зрозуміли, так? Німці з поляками ще не зіграли, а цей футболіст вже додому зібрався. Аналогічно й Степаненко «порадував» фанатів своїм інтерв’ю, в якому заявив, знову ж таки, до матчу Німеччина – Польща, що ми вилітаємо з турніру, а наступна гра нічого не вирішить.
«Ірландці, мабуть, більше хотіли перемогти, ніж ми» – тут узагалі без коментарів.
Вихід у старті Селезньова одразу ж викликав безліч різких висловлювань, про які зараз не будемо згадувати. Загалом, це єдина зміна, порівняно з першим матчем, але не можна не сказати про відсутність креативного плеймейкера в центрі. Степаненко – руйнівник. Сидорчук – так само. Коваленко, певно, ще не в тому статусі, аби вершити такі ігри. Єдиною заміною на старт так і просився Руслан Ротань, який і з пасом дружить, неодноразово довівши свою профпридатність гольовими подачами за клуб, і у відборі складно пошукати кращих за нього. Та й комбінації вже давно награні. Цими стандартами Зозуля з Ротанем створили не один гол. То чому ж його не випустили?
Погодні умови зрівняли обидві збірні. І якщо до матчу ми (фанати) могли мріяти про швидкісні забігання та «стіночки» в центрі, то після граду рівень футболу на полі опустився до «бий-біжи». Хоча яким він був до цього – риторичне питання. Безрезультативні закиди на фланги, довгі передачі вперед – це, по суті, все, на що спромоглася наша збірна. Пропустивши зі стандарту (!) – а це окрема розмова, як ще з нього можна було пропустити, якщо задовго до гри було зрозуміло, що це єдина зброя ірландців, – ми посипалися. Нічого хорошого не приходить на розум, а копатися далі немає бажання. Єдине, що може нас врятувати – це радикальні зміни. Бо за те, що сталося – соромно, просто соромно.
