«Любов до себе – початок роману довжиною в життя». Приблизно так висловлювався герой фільму «Ідеальний чоловік». У нього справді не було з цим жодних проблем. Все до послуг пана – одяг, слуги, клуби... І водночас – не позбавлений чеснот чолов’яга. Як він досяг такого ідеального, можна сказати, стану?
Що взагалі таке любов до себе? Над цим питанням розмірковують стільки, скільки існує людство. Чи можливо полюбити інших, не люблячи себе? Чи полюблять тебе інші, якщо ти сам себе не любиш? Варто хоча б інколи замислюватися над цими речами. Це допоможе бути кращим, і брати відповідальність за те, ким ти є.
Без романтики життя видавалося б нудним і прісним. Одна моя знайома, в якої є хлопець, каже, що вони вдвох не піддаються масовому психозу в День Святого Валентина. Натомість я вважаю, що нам всім і, особливо, чоловікам, треба інколи нагадувати про романтику. У жінок з цим і так все в порядку. А та ж частина сильної статі, що і без нагадування про неї пам’ятає, заслуговує на повагу, і про них тут не йшлося.
Та особливо мені сподобалася одна сцена зі студентського життя. Мій одногрупник притягнув якось своїй дівчині букет на пару. Це був звичайний день. Коли викладач спитав про привід, хлопець відповів, що свято може бути кожного дня. Це була найкраща відповідь, яку я чула від чоловіка. Незабаром вони одружилися.
Одним словом, свята, знайомства, побачення – це прекрасно. Це невід’ємна частина нашого життя. Але якщо наразі у вас з цим не склалося, то варто пам’ятати слова східного мудреця: «І краще будь один, ніж разом з ким попало». Для тих, хто не впізнав, – величний Омар Хайям.
Не забувайте винагороджувати себе за роботу. Зробили щось визначне – купіть собі шоколадку. Якщо вам треба зробити щось неприємне або важке – пообіцяйте собі потім за це винагороду. І обов’язково дотримайтеся слова (не ставайте схожими в цьому плані на деяких батьків). В кінці напруженого дня – ванна з піною та свічками. Створювати романтичну обстановку для себе – не гріх.
Щоб любові у світі стало більше – полюбіть себе. І до вас потягнуться люди. Всі ми про це чули, але чи спробували хоча б раз? Полюбити себе не в хвилини перемог, а в хвилини поразок. Не картати себе за якісь провини. З часом все минає. Не обзивати себе останніми словами (часом ця звичка і навіть слова є запозиченими, знову-таки, від батьків), а хвалити і заохочувати. Тільки так любов до себе зможе бути завжди взаємною.
