Ті, хто поїхав з Донбасу, зіштовхнулися зі справжніми випробуваннями: по-перше, прощання з друзями на невизначений період. Адже ніхто не хоче казати «прощавай» тим, кого любить. По-друге, адаптація в «націоналістичному середовищі». Подорожуючи Львовом у межах програми «Зі Сходу на Захід», я зрозуміла силу масової пропаганди: львівські студенти були настільки «бандерівцями», що спілкувалися зі мною російською мовою, давали поради щодо переведення у свої виші, співали пісень та розповідали історію Львова. Живучи вже в Києві, я зрозуміла всю силу інформаційного зомбування вдруге: київські «націоналісти» спрямовували свої безкінечні хвилі шовінізму на студентку з Донецька таким чином, що надали можливість жити повноцінним життям, хоча й для цього довелося докласти певних зусиль.

1. Перше, що треба зробити по прибутті до Києва – це йти у Департамент соціальної політики та оформлювати довідку про тимчасове проживання. Цей документ офіційно підтверджує, що ви переїхали з вашого міста та гарантує вам соціальний захист – наприклад, дає можливість отримувати безкоштовне медичне обслуговування. Якщо в цьому є потреба, вам можуть надати житло та харчування.

2. Ще одним каменем спотикання для студента може стати перевступ до іншого навчального закладу. У моєму випадку це була Києво-Могилянська академія, але й тут можуть виникнути певні проблеми. Стаття про право громадян на вищу освіту звучить так: «Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше». Звісно, це викликало багато суперечностей щодо трактування закону: головна хитрість у дієслові «здобуває». «Здобуває зараз» чи «здобуває взагалі»? Офіційно нам ніхто це так і не пояснив. Система Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДБО) чи-то просто не допускала абітурієнта до конкурсу сертифікатів, чи-то писала примітку про можливість вступу тільки на контрактній основі. Це неабияк обурило донбаських студентів, які, зрозуміло, не мали змоги сплачувати гроші за навчання. Але і тут «погана» держава пішла нам назустріч. Звернувшись безпосередньо до пана Сергія Квіта, Міністра освіти і науки, ми отримали письмовий наказ щодо допуску до конкурсу. Тепер же ця проблема вирішена: за новим Законом України «Про вищу освіту» можливість перевступу на бюджет стає неможливою.
 
3. Молодим людям із Донбасу, Луганщини та Криму, як правило, надають усіляку допомогу та підтримку. Університети по всій Україні в цьому питанні є більш ніж лояльними: студентам дають можливість стати вільним слухачем своєї спеціальності та відвідувати відповідні лекції. Також, якщо ви не хочете втрачати кілька років навчання, то цілком можливо перевестися з будь-якого закладу зони АТО. Для цього треба мати довідку про прослухані вами курси в першому університеті та скласти академічну різницю: дисципліни, що вами не вивчалися раніше, але мають бути в додатку до диплома. До того ж, більшість вишів підтримують студентів ще й матеріально. Наприклад, Києво-Могилянська академія відкрила Фонд допомоги студентам-могилянцям, які приїхали з геолокацій бойових дій. Також нещодавно була сформована організація, що проводить зустрічі таких студентів, де вони можуть поспілкуватися одне з одним та підтримати одне одного психологічно. Це надзвичайно важливо, адже бойові дії формують новий тип населення – людей, які бачили війну на власні очі.

Відверто кажучи, майже всі мої друзі зі Сходу не вірять, що студентів-переселенців тут приймають за своїх і не цураються їм допомагати. Та практика доводить зворотне: держава хоче і навіть може підтримувати студента, на відміну від сумнозвісної «Народної республіки», яка також виплачує пенсії та стипендії, але, очевидно, з метою привернення на свій бік усього загалу Донеччини та формування короткочасного позитивного враження. Наразі тут, скоріше, проблема полягає не в самій війні, а в людях, в тому, як вони ставляться до цього. «Всё начинается с любви», – сказав якось Роберт Рождественський. Я вірю, що все й закінчується нею. І війна так само: рано, пізно, колись, але неодмінно…