Більш ніж десять років тому я вперше потрапила до однієї з найвизначніших європейських столиць – Парижа. Пам’ятаю, місто мене не дуже вразило, але вже від самого факту подорожі до Франції захоплювало дух. З тієї поїздки я привезла брелок для ключів у вигляді Ейфелевої вежі, які продавалися ледь не на кожному кроці. Згодом від брелока відпали дві з чотирьох ніжок Вежі, але я все одно продовжувала його носити. І лише зараз нарешті змінила його на новий, привезений з набагато ближчої для себе столиці – Мадрида.
 
Сувеніри, фотографії, збережені вхідні квитки, білети на транспорт, брошурки – усе це допомагає нам надовше залишати у своєму житті особливі моменти. Але найважливішим механізмом, на який безперервно записуються всі наші спогади, є пам’ять.
 
Нещодавно ми з друзями, гуляючи, ділилися різними цікавими історіями з життя. А потім я раптом запитала: «А який день із тих, які вже було прожито, ви можете назвати найкращим у своєму житті?». І тут ми надовго задумалися. А й справді: який? Дехто, поміркувавши, без особливих вагань зміг відповісти на це запитання, інші ж сказали, що їм складно визначитися і вони сподіваються, що найкращий день ще попереду. Так, безумовно, попереду ще половина життя, однак питання саме в тому, щоб вибрати день із тих, які вже минули. Є така чудова фраза: «Життя – це не ті дні, які пройшли, а ті, які запам’яталися». А скільки ви можете пригадати пам’ятних днів у своєму житті?
Ми постійно кажемо собі, що потрібно щось змінювати, і потім нічого не робимо. Ми мріємо про найзаповітніше, і чомусь залишаємо ці мрії нездійсненними. Чому ж ми відкладаємо так багато важливих речей на потім, коли мова йде про наше власне життя, кожен день якого неповторний і не підлягає обміну чи поверненню?

У нашого покоління, з одного боку, є все. Практично всі ми маємо можливість здобувати вищу освіту, в нас є, де жити, вдома у нас стоїть мінімум один комп’ютер і ми маємо мінімум один телефон, причому, вірогідно, не найгіршої моделі. В шафах у нас стільки одягу, ніби його куплено на роки вперед, і ми маємо можливість приділяти достатньо уваги своєму зовнішньому вигляду. Багато хто з нас за своє життя встиг і поплавати в теплих водах океану, і поблукати вуличками Європи, і навіть побувати на інших материках. Ми змінюємо поїзди на літаки та навпаки, і прагнемо одного разу вирушити в навколосвітню подорож. Погодьтеся, у нас є так багато того, завдяки чому можна бути цілком щасливим, а нам усе одно хочеться більшого, і це «більше» не дає нам спокою. І попри те, що в глобальному вимірі в нас все добре, чому ж тоді на вулицях так багато безрадісних облич?
 
Звісно, в часи кризи дуже важко зберігати позитивний настрій. Проте криза – явище тимчасове, а життя, так чи інакше, продовжує свій відлік часу, причому – у зворотному напрямку. Дні проходять, але далеко не всі з них запам’ятовуються. Однак яким буде кожен день залежить лише від нас. Можна нарікати на кризу, а можна шукати варіанти додаткового підзаробітку. Можна жалітися на умови проживання в Україні, а можна переїхати до іншої держави. Можна сказати: «Моє життя – звичайне, нічим не відрізняється від інших», а можна зробити зі свого життя справжнє свято, насичене незабутніми моментами. Найважливіше одне: у нас завжди є день, який можна перетворити на пам’ятний, і цей день називається «сьогодні».




Далі...


Далі...


Далі...