Чи замислювалися ви коли-небудь про те, щоб переїхати жити до іншої країни? Я – так, причому неодноразово. Іноді любов до подорожей є настільки великою, що замало побути кілька днів в одному місті, стрімголов дивлячись основні визначні місця. Натомість хочеться пожити там, спробувавши на смак місцеве буденне життя. Саме цим турист відрізняється від мандрівника. Турист – подорожує й повертається назад, маючи потребу лише в нових враженнях, а от мандрівник – може й не повернутися, знайшовши собі новий дім деінде.
Життя – це і є подорож. Ми переміщаємося з одного пункту до іншого, маючи або не маючи при цьому конкретну мету. Але якщо в нас є бажаний пункт призначення, це ще не означає, що ми до нього дістанемося, навіть тримаючи в руках квиток, де чітко вказані час, дата та місце відправлення. Адже людина може запізнитися, а транспорт – зламатися. Чи навпаки. Або ж у людини просто зміняться плани, і маршрут, вказаний у білеті, буде вже неактуальним.
Життя, як і подорожі, бувають різними. У когось – це звичайний плацкарт у поїзді. Хтось надає перевагу більш зручному купе. А комусь по кишені придбати квиток у пафосний вагон СВ або на комфортабельний літак. Однак місце ще нічого не говорить про саму людину. Одні з найбільш душевних зустрічей часто трапляються в тих же плацкартах. Й іноді лише заради однієї такої зустрічі можна було затівати цілу поїздку.
- Дівчино, будете ставити свої речі?
- Ні, я через чотири години виходжу.
- Заміж?..
Ми знайомимося з людьми, виділяємо для них певне місце та час у своєму житті, а потім відпускаємо їх. Так само, як і попутників, якими чудовими вони б не були. І місце такого попутника і в подорожі, і в житті визначається, по суті, лише одним: нам або є про що поговорити, або немає.
- Ти зійдеш на своїй станції, і потім запитаєш себе: а про що це ми з тобою весь час балакали?
- А хіба про все і ні про що – цього замало?..
Часто буває так, що спочатку ми хочемо кудись потрапити або переїхати, а потім виявляється, що це місце нам не подобається чи ми якось не так собі його уявляли. Просто бувають не наші міста. І не наші люди. Просто буває, що нам з чимось або з кимось не по дорозі. А буває й навпаки – можна настільки закохатися в якусь країну, що більше не уявляти без неї свого життя.
Якщо в людини є мета, вкрай важливо навчитися терпіти і чекати. І бути готовим до того, що не завжди потяг або літак прибудуть за розкладом, тобто не завжди все вийде так, як ми планували. Врешті-решт, мрія, якщо вона справжня та щира, так чи інакше здійсниться, а важливим буде лиш те, якою була сама дорога, наскільки цікаві люди на ній зустрілися та якими емоціями були наповнені ми самі. Навіть не встигнувши з якихось причин на «свій» транспорт, є ще сотні інших, а також тисячі доріг, кожна з яких може привести в потрібний (або вже новий) пункт призначення.
- Спочатку всі поспішають, намагаючись раніше за інших потрапити у вагон, нервують і переживають, а потім сідають і запитують себе: «А чого ж я так поспішав?»
Важко сказати, чому іноді нам життєво необхідно змінювати одне місце на інше, а подекуди – і взагалі переїжджати. Однак не потрібно їхати звідкись. Їхати потрібно кудись. Тоді все виходить. Географія тут ні до чого. Найважливіше – знати свою відповідь на питання, заради чого відправлятися у мандри…
