Якщо політика – це розум нації, економіка – її тіло,
то мистецтво – це її душа, душа нації
До 200-річчя українського поета Тараса Шевченка, яке відзначається в цьому році в Україні, провідні київські театри, як національні, так і камерні, готували свої вистави, присвячені цій видатній події. Був серед них і Київський театр-студія «Образ». Планували поставити патріотичний вечір поезії на вірші Шевченка та інших вітчизняних майстрів слова. Однак події в країні дещо змінили ці плани, в результаті чого глядачам був представлений проект з яскравим і сучасним форматом – національний перформанс «Ще не вмерла! Україна».
Робота над проектом під керівництвом режисера театру Ольги Міхневич розпочалася ще в серпні 2013 року – тоді ніщо не передбачало ані 
виникнення тримісячного Майдану, ані анексію Криму, ані терористичні операції на Сході та Півдні України з боку сусідньої Росії. Актори підбирали вірші українських поетів і уривки з прози вітчизняних письменників, репетирували, знімали відео зі звичайними українцями, запитуючи в них, що таке патріотизм, чи люблять вони Україну й чи планують залишатися тут жити. Але усі ці запитання зазвучали абсолютно по-новому та несподівано гостро в перших місяцях 2014 року, що дуже чітко прочиталося в постановці.
«Ще не вмерла! Україна» – це не звичайна вистава. Її охрестили національним перформансом, адже це справжня театралізована мозаїка, складена з віршів, прози, танців, музики, відео, інтерв’ю. Актори у проекті говорять з глядачем тет-а-тет, відверто, інтимно, щиро. Щоб вивести глядача на емоцію, потрібно не так багато. Головне – зачепити в людині те, що їй болить. А сьогодні такі часи, що так чи інакше болить усім нам. І ім’я тому болю – Україна, її доля і майбутнє.
Червоною ниткою, ні – навіть цілим шматком червоної тканини, розстеленою по всій сцені, – у виставі проходить тема патріотизму. Події, які тривають зараз в Україні, змінюють не лише саму країну, а й її громадян. Багато з тих, хто раніше не вважав себе патріотом, нині починає відчувати всередині пробудження патріотичних почуттів. Однак не лише патріотизмом єдиним. У перформансі злилися воєдино кохання й розлука, стосунки чоловіків і жінок, сім’я та сирітство, еміграція та рідна мова, політика і війна, мистецтво і духовність.
Вистава супроводжується талановитою грою на фортепіано акторки театру Оксани Прогнімак, майстерними танцювальними етюдами акторів Євгена Цуркана та Євгенії Краніної, проникливим співом та акторськими пластичними замальовками колективу театру. А одним із ключових героїв перформансу є відеоряд, який як доповнює постановку візуальними ефектами (полум’ям, небом, краєвидами тощо), так і несе окреме навантаження у вигляді цікавих статистичних даних, а також інтерв’ю простих українців. Серед авторів віршів та уривків, які звучать зі сцени, такі відомі постаті, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Максим Рильський, Микола Вороний, Олена Теліга, Михайло Коцюбинський, Остап Вишня, Василь Симоненко та інші. Яке мистецтво – така й душа, душа нації. Душа країни. І вона – прекрасна. Твоя Україна…
Слово митцям
Людмила Замідра, акторка: «Маємо надію, що наш народ нарешті прокинувся і зможе бути відповідальним за майбутнє»
Теми, про які йдеться в нашій виставі, є актуальними не тільки зараз, а й завжди, але, на жаль, тільки зараз більшість людей звернула увагу 
на проблеми нашого суспільства. Репетиції проекту почалися влітку 2013 року, однак так сталося, що особливої гостроти ця тема набуває лише зараз, лише тоді, коли ми маємо стільки жертв, коли над нами нависла загроза війни. Але маємо надію, що наш народ нарешті прокинувся і зможе бути відповідальним за майбутнє, не тільки своє, а й тих, хто є поблизу.
Я досить активно слідкувала та вболівала за подіями в країні, також намагалася допомагати тим, хто наважився зробити такий важкий та важливий крок назустріч оновленому українському суспільству. Це дало мені змогу перенести на сцену той біль, ту надію та жагу, з якою люди на Майдані зіштовхувалися кожен день. Я розумію, що це не можна порівнювати, але кожен висловлює свої думки так, як він може, і ми, люди мистецтва, робимо це у свій спосіб. Сподіваюсь, що хтось після перегляду нашого перформанса зробить для себе висновки, замислиться над своїм життям, над своєю поведінкою, над тим, що він несе не тільки у своє життя, а й у життя, своїх близьких та суспільства в цілому, і маю надію, що буде намагатися змінити своє буття.
Антон Кудряшов, актор: «Хто ще, як не ми, може зробити нашу країну процвітаючою та справді європейською?»
Спочатку наш проект був винятково культурно-розважального характеру, до того ж – приурочений до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Але після подій, що відбулися на Майдані, ситуація різко змінилася. Змінилося саме «надзавдання» проекту. Тепер його основною метою є пробудження патріотичного духу в наших людях, і взагалі – проект став відповіддю та відгуком у душах всіх учасників колективу 
нашого театру на всі події, що відбулися. Якщо за духом проект «Ще не вмерла! Україна» спочатку був більше вечором поезії на українську тематику, то потім став соціально-гострою відповіддю на те, що сталося на головній площі України, наповнившись більш глибоким змістом.
Відеоряд, який присутній у проекті, служить як красивим візуальним оформленням постановки, так і несе певне навантаження – практично всі інтерв'ю знімалися до подій на Майдані, коли наше життя було тихим і спокійним, і ніхто навіть подумати не міг, що таке може статися в нашій країні. І якщо запитання залишилися тими ж самими (наприклад, «Чи хотіли б ви емігрувати?», «Чи вважаєте ви себе патріотом?» і т.д.), то відповіді в кожного глядача тепер уже абсолютно свої, інші, порівняно з тими, які давали нам люди на відео. На мою думку, головне послання глядачам у цій постановці – не бути байдужими. Бо хто ще, як не ми, може зробити нашу країну процвітаючою та справді європейською?..
Марія Татарінова, акторка: «Тільки якщо ми об'єднаємося, ми побудуємо сильну країну»
Національний перформанс «Ще не вмерла! Україна» є актуальним саме зараз, тому що саме зараз наша країна переживає певний період «очищення», становлення. Нині такий час, коли України як країни або зовсім не стане, або вона підніметься з колін на ноги і нарешті почне розвиватися, стане повноцінною країною. На жаль, за 22 роки незалежності Україна поки що не сформувалася як єдина країна, але я вірю, що дуже скоро вона сформується.
Під час репетицій я змінювалася в процесі самої постановки. Чесно кажучи, я ніколи не вважала себе патріотом, я виросла в Донецьку, завжди вчилася в російських школах, і в моїй родині не прищеплювали патріотизму до України. Коли з'явилася ідея цієї постановки і мені, як акторці, режисер запропонувала взяти участь у такому проекті, я погодилася, напевно, більше з метою перевірити себе, мені було цікаво виступити на сцені, говорячи українською мовою, і в цілому більше зануритися в історію та культуру України. У підсумку, я настільки полюбила, по-перше, українську мову – ніколи не думала, що вона така мелодійна і красива, дуже хочу зараз оволодіти нею настільки, щоб вільно спілкуватися. По-друге, я зрозуміла більше нашу країну, її історію, людей, і вона стала мені набагато ближчою.
Відеоінтерв’ю зі звичайними людьми знімали всі ми – актори, режисер, відеооператор. Ми запитували людей про те, про що самі іноді не замислювалися. Питали про ставлення наших громадян до України, аби більше зрозуміти для себе почуття українців.
Для мене головну думку цієї постановки вимовляє у фіналі актор Дмитро Булкот. Він каже словами Шевченка: «Обніміться, брати мої! Молю вас, благаю!»
