«Ти повинен отримати вищу освіту!» – слова, які, напевно, кожному казали батьки з раннього дитинства. І ми, запрограмовані беззаперечними «Ти повинен!» і «Так треба!», покірно навчалися у школі, аби обрати професію і вступити до вищого навчального закладу. Проте… що далі?
Освітня криза
Уже вступивши до вишу і ставши студентом, ми всі підписуємося на пабліки в соціальних мережах на зразок «Типовий студент» або «Веселий студент». Там із радістю знаходимо однодумців, що не встигають написати курсову чи діляться дотепними історіями; заразом із гіркою самоіронією ставимо лайки на картинках типу «Отримав диплом – ставай на вільну касу» та анекдотах типу «Які казки розповідали вам батьки на ніч? – Виростеш, закінчиш університет, будеш великі гроші заробляти». Все це смішно доти, доки після закінчення університету ми не стикаємось із реальним життям і не починаємо працювати якщо й не на «вільній касі», то все одно не за спеціальністю. І добре, якщо все закінчується добре. Проте для чого були попередні 5 років життя?
На жаль, маємо констатувати факт, що освіта в Україні знаходиться у кризовому стані. Щоправда, не тільки в Україні – по всьому світові люди стикаються з тотальною зміною ментальності, що зумовлена зміною самого світу. Пришвидшений темп життя створює цілком нові вимоги для молодого спеціаліста, і часто у випускників шкіл та університетів трапляється так званий «шок майбутнього» – своєрідна реакція на запит світу.
Розчарування, втрата мотивації та озлобленість заволодівають думками дітей «покоління вибору». Одночасно з тим, у серцях багатьох зріє заздрість до шалених історій так званого «гаражного успіху» – про бідних, розумних та чесних, що досягли всього і навіть більше ще у студентські роки. Вища освіта перестає бути гарантом гарного працевлаштування, а стабільна робота у престижній компанії протягом багатьох років – це щось взагалі зі сфери фантастики. На що ж сподіватися молодим спеціалістам, які готуються до виходу у велике плавання?
Прогноз перший – песимістичний
Постіндустріальне суспільство, в епоху якого випало нам жити, називають також «суспільством інформації». Все частіше лунають промови з проголошенням ери «економіки знань». Проте деякі факти свідчать про те, що голослівна назва не відповідає дійсності. Песимісти кажуть, що збільшення інформативності населення – цілковита фікція, і закликають називати нове суспільство лише «суспільством комунікацій». Згідно з думкою песимістів, в останні пару десятиліть (незважаючи на дійсно якісний ривок у майбутнє) насправді не було придумано нічого нового – лише використані знання та ідеї славетного ХХ століття. За цією теорією, освіту (а значить – і суспільство) чекає неминуча катастрофа.
Безглузді реформи і старообрядні ритуали, що продовжують упроваджувати уряди більшості країн, призводять до неадекватних відносин між системою освіти та реальними потребами ринку праці. Через це людство буде ставати дедалі більш диференційованим, згодом виділяться кілька груп: елітарний клас суспільства; люди, в яких був доступ до освіти найвищого ґатунку; мультиспеціалісти, що поєднуватимуть у собі управлінців і диктуватимуть свою волю подальшого розвитку; і ті, ким керують – не надто розумні, небагаті робітники, що сірою масою пливуть за течією, напрямок якій задають вищі створіння. Деструктивні реформи в галузі освіти, таким чином, заздалегідь направлені на «отупіння» більшої частини населення. Виходить такий собі розподіл на елоїв і морлоків – адже недарма великі фантасти минулого не раз передбачали розвиток подій у соціумі! Чому б Гербертові Уелсові не виявитися правим?
Прогноз другий – оптимістичний
Інша ж частина соціологів та футурологів дотримується принципово іншої точки зору. Незважаючи на те, що – справді! – шок майбутнього позначиться на певній частині населення, проте це – не більше, аніж перехідний період. Нові покоління, що з дитинства зростатимуть у сучасному світі, спокійно і природно пристосуються до тих умов і завдань, які здаються старшому поколінню безвихідними. Зокрема, ми вже бачимо наслідки перших змін: якщо раніше, дивлячись у резюме, роботодавець звертав увагу, перш за все, на стабільність (там могли значитися одна-дві компанії і посади, логічно розташовані за принципом зростання), то тепер все більше цінують тих співробітників, що мали за спиною якнайбільший досвід у якнайрізноманітніших сферах. У великій і престижній фірмі нікого не збентежить, якщо ви колись підробляли різноробом чи офіціанткою – адже це робить вас ще більш цінним співробітником, відколи ви «на власній шкурі» відчули, що значить бути не тільки керівником, але й підлеглим.
Інша зміна, що вже відчутно змінила робочий процес – це творчий підхід до нього. Мало хто на сьогоднішній день не бачив фотографії з офісу того ж Google в якості прикладу найбільш прогресивного підходу до організації робочого простору. Окремим важливим моментом стає створення якнайкомфортніших умов для співробітників, вивчення їхньої психології, відмежування від задушливих рамок графіків та провокації їхньої креативності. А отже, люди тепер не повинні сидіти на робочому місці «від дзвінка до дзвінка», і як наслідок – не ненавидять співробітників, боса, роботу і взагалі життя. До речі, соціальна інженерія стає однією з найбільш затребуваних галузей на ринку праці, і це – ще один дзвіночок із майбутнього.
Реальні справи
Читаючи статті науковців та журналістів «у темі», мимоволі схиляєшся то на одну, то на іншу сторону. Читаєш песимістів – і бачиш навколо «стадо», яким легко керувати. Читаєш оптимістів – і раптом розумієш, що світ буквально перенасичений можливостями: тільки зумій їх 
розгледіти та скористатися ними! Проте правда, як завжди, лежить десь посередині. На перший погляд, людяний підхід насправді «знеособлює», робить усіх однаковими і розглядає особистостей як статистичні одиниці. Проте новий устрій дозволяє людині щось змінювати і, у випадку невдоволення нинішнім становищем, рухатися далі, змінюючи професію практично в будь-якому віці. Одночасно все більше й більше людей залучається до творчості, і цей факт несе в собі й певний терапевтичний ефект для суспільства. Проте за масовою творчістю часто губиться справжня майстерність, і мистецтво дедалі більше стає «попсовим». І молода людина, яка готується починати свою професійну кар’єру, часто губиться перед різноманіттям проявів того, що може запропонувати їй світ.
Прогресивну частку суспільства, яка цілеспрямовано займається проблемами освіти та її розвитку, зараз реально турбує головна проблема, що вже стає очевидною. Доступність інформації, легкість отримання необхідних матеріалів, широкі можливості ознайомлення з надбаннями людства від найдавніших часів до сьогодення не стали гарантом підвищення загального рівня освіти. Маючи в себе у квартирах, ноутбуках і телефонах Інтернет, цю скарбницю знань, люди використовують його переважно з розважальною метою. Демотивованість молодого покоління стає більшою загрозою, аніж усі марні зусилля нереформованої під сучасний стан справ держави. Легкість, з якою сучасна людина зацікавлюється певною професією і починає вчитися їй, порівняна хіба що з легкістю, з якою вона відмовляється від того, щоб пройти курс до кінця. Другий аспект – невміння керувати інформацією та розбиратися в ній. Адже якщо раніше освіту отримували «на віки», то тепер вчорашній професор може почути щось кардинально нове, вислухавши повідомлення сьогоднішнього студента, який прочитав цікавий і революційний факт в Інтернеті дорогою на заняття. Знання стають застарілими раніше, аніж проходять п’ять років навчання. З огляду на це стає зрозуміло, що стара індустріальна система п’ятирічного навчання в університетах за колись прийнятим стандартом втрачає свою актуальність. Проте що саме має прийти їй на заміну? Відповідь ще не знайдена…
