Стипендія: скасувати не можна залишити

Нагадаю, що з 6 вересня 2014 року почав діяти новий Закон «Про вищу освіту». З-поміж багатьох положень галасу наробив саме пункт про стипендії: «стипендії будуть виплачуватися не менше, ніж 2/3 найкращих студентів кожного курсу по кожній спеціальності», а сума виплат збільшиться до прожиткового мінімуму (1218 грн.). Треба зазначити, що ті студенти, які втратять стипендію, продовжать навчатися безкоштовно. Хоча більшість впевнена, що «бюджет без стипендії – це не те».
 Але й тут думки розходяться. Незважаючи на те, що для вступу абітурієнти складають ЗНО, а деякі – ще й творчі конкурси, це не застраховує від потрапляння на бюджет «випадкових» людей. Непоодинокими є випадки, коли «контрактники» збираються присвятити обраній спеціальності все життя, а «бюджетники» ще остаточно не вирішились, займаючи при цьому своє місце, тому що їм поталанило вдало скласти іспити. У таких ситуаціях здається, що влада дарма витрачає кошти, і нехай би всі навчалися на «платному».

Проте серед абітурієнтів є справді обдаровані люди, які могли б стати видатними в певній галузі, але не мають грошей, тож єдиним їхнім порятунком є бюджетна форма навчання – і неважливо на якій спеціальності. Часто можна зустріти людей, які мріють стати, наприклад, юристом, але навчаються на філолога, тому що на цій спеціальності було більше бюджетних місць чи дешевше навчання. Як віднайти ці скарби у натовпі? Необхідно проводити більше конкурсів: наукових, технічних, дослідницьких та інших. А переможцям дарувати гранти на навчання не лише за кордоном, а й у вітчизняних ВНЗ. І тоді всі стипендіати будуть на своїх місцях, а як наслідок – ще й зросте попит на молодих спеціалістів.

Стипендія як стимул. Вона мотивує студентів на навчання. Для одних це гарант певної незалежності, для інших – прагнення до чогось більшого. Який сенс навчатися на одні лише п’ятірки, якщо за це ви не матимете жодної винагороди?  «Для себе, – скажуть деякі, – щоб знати більше». Але на кожній спеціальності є n-на кількість дисциплін, дивлячись на які виникає запитання: «Навіщо? Яким чином вона допоможе мені в моїй спеціальності?» Ось, уже кілька предметів, які можна не тягти на «А» – це по-перше. А по-друге, на оцінку впливають багато суб’єктивних факторів, тому її не можна назвати найкращим показником знань. Але в прагненні стати відмінником студент перечитує більше літератури чи передивляється більше фільмів, саморозвивається та вдосконалює професійні навички, а це не може пройти безслідно.

Стипендія для багатьох є основним доходом, при втраті якого студенти підуть шукати роботу, яка, у свою чергу, буде забирати час на навчання. І тут ми зіштовхуємося з іншою проблемою: «нема нічого більш постійного, ніж тимчасове». Студент йде на роботу, частіше за все – не за спеціальністю, щоб оплатити навчання та проживання, а по закінченні ВНЗ звикає до неї, хоча б тому, що вона приносить йому стабільний дохід, і, таким чином, полишає мрію про майбутню роботу за спеціальністю, з якою вступав до вишу.

Для кожного студента стипендія – це щось своє. Для когось – це додаткові гроші, а для інших – єдині, для одних – мотивація, для інших – гальмо розвитку.

Після втрати стипендії мало хто вірить, що вдасться її відновити, тому стипендія хоча й гарна мотивація, але не найкраща. Студенти починають шукати додатковий прибуток, тому що бояться по закінченню ВНЗ залишитися на вулиці, без роботи, без житла і без грошей. Найкращим стимулом для них повинна стати не стипендія, а диплом. А для цього потрібно зробити його престижним. Сьогодні роботодавцям неважливо, який у вас диплом, а тим паче – які оцінки в додатку до нього. Їм цікавіший ваш досвід роботи – у цьому і криється основна проблема. Ми йдемо до університетів за старою звичкою, бо колись це було престижно. Та не лише престижно: це була гарантія того, що у випадку, якщо ви отримаєте червоний диплом, у вас буде безліч пропозицій від роботодавців. Нині студенти, які вирішили отримати документ про вищу освіту, просто втрачають роки, протягом яких могли б працювати та здобувати досвід роботи. Саме тому роботу зараз мають випускники коледжів або ті, хто спохопився на перших курсах, а дипломанти сидять на лаві очікування. Першочергово необхідно вирішувати саме цю проблему, а не перекладати гроші з освітнього фонду до пенсійного, якщо й узагалі – не до чиїхось кишень.
 




Далі...


Далі...


Далі...