От дивишся навколо, аналізуєш побачене та розумієш, що без підтримки й взаємодопомоги в сучасному світі вижити досить важко. Власне, за такою допомогою й ганяються із дня на день по станціях київського метрополітену місцеві «жебраки».
Сидиш собі в метро, нікого не чіпаєш, аж тут у вагон заходить зігнута вдвоє жіночка. Вона пильно дивиться пасажирам в очі та наче каже: «Віддай мені свої гроші!» Потім, щоб закріпити результат, нещасна з невимовним болем у голосі благає: «Помогите, чем сможете, я вас очень прошу, умоляю, счастья вам, здоровья!» Після вистави вона виходить на наступній станції, випрямляється, знімає своє ганчір’я та зі швидкістю світла мчить додому – рахувати «чесно» зароблені гроші. Яка майстерність, яка неперевершена акторська гра! Браво! Напевно, «Оскара» потрібно було давати не Леонардо ДіКапріо. Але найважливіше те, що люди довіряють подібним «мелодрамам», адже ті торкають серце. Тоді між вибором «Бути чи не бути?» ми обираємо «Бути!», дістаємо гаманець, кидаємо 10 гривень, 20, а хтось розжалиться і до 50, – і з почуттям виконаного обов’язку віримо, що ці кошти допоможуть провести термінову операцію чи вирішать проблему, яка існує хіба що в паралельному Всесвіті.
Дивишся на ці сцени, і серце розривається. Від гніву! Адже існують ті, хто ладен віддати останні копійки нужденним. І ось, за допомогою обману та маніпуляцій, так звані «жебраки» витурюють у таких людей гроші та буквально вбивають їх віру у правду. Як можна допомагати іншим, якщо кругом шастають «нужденні», які «з миру по нитці» – і щомісячно заробляють більше, ніж ми самі? Коли ви спонсоруєте чергового «нещасного», то гроші потрапляють до рук аферистів, у той час як вони потенційно могли опинитися в чесної людини, яка має реальні проблеми. Це вже набридло, адже допомогти справді хочеться. Саме від вас залежить, чи стане «жебрак» мільйонером, а ви – черговим пішаком у цій маніпулятивній спекуляції.
Я завжди намагаюся інтуїтивно відчути, чи варто діставати свій гаманець або ж краще зробити вигляд, що я нічого не чую, «я не місцева». Іноді вдаюся до аналізу: як людина одягнена, які в неї міміка та жести. Якщо з’являється хоча б іскра недовіри – то ігнорую будь-які «крики про допомогу».
Завжди будьте обережними з такими речами. Якщо ж гіпноз, все-таки, подіяв, і ви знаєте, що вас замучить совість, якщо не допоможете – боріться. Не бійтеся попросити «жебрака» показати вам довідки, що свідчать про наявність тієї чи іншої хвороби або заяву медиків про невідкладну операцію – словом, хоч якісь докази того, що перед вами – не аферист. Довіряй, але перевіряй – лише в цьому випадку можна бути певним, що пожертвувані гроші підуть на благо.
