Напевно, кожен студент, кожна неповторна, безумовно досконала та безспірно оригінальна особа, хоча б раз поринаючи у вимір «always studying», має обирати між безцінними можливостями самовдосконалення та доволі буденними, солодкими моментами з об’єктами уваги. І, певно, ваш вибір був би очевидним, якби не статева приналежність, каскад амбіцій та звичайнісінька лінь або ж, навпаки, трудовий максималізм. В останньому випадку вам все «літаки» на думці, а дівчата – то на потім…
Граючи на контрасті, бездоганні максималісти «глаголять» тільки про реалізацію потенціалів, псевдо-талантів, відмахуючись від таких притаманних людині сентиментів та істотних факторів, що закладені на клітинному рівні, як кохати та бути коханим.
(Надалі буду іменувати цю гільдію кар’єристами).
А заядлі романтики настільки милуються принадами жіночого тіла (і душі), що мимоволі порушують норми пристойності, забуваючи, що прямували до бібліотеки, остаточно змінюючи свій курс на користь forever beauty, надаючи перевагу only почуттям та апріорі віддаючись бажанням та емоціям. Як результат – безуспішність у соціумі та згасаючий вогонь поривань, який, завдяки жагучій натурі, так багатообіцяюче спалахував на перших порах.
Автор, за шаблоном, завжди тяжіє до народу, тому насмілюсь пропагувати власні погляди. У максималізмі кар’єристів вбачаю дві сторони монети: обов’язковість та цілеспрямованість на противагу емоційній бідності наряду з високим IQ.
Згадуються ті безтурботні шкільні роки, особливо старша школа, коли ти фізично вже дорослий, але ще не достатньо для мудрих рішень. А перші незаплановані побачення, що спонукають до відверто ідіотських дій, і досі викликають усмішку на обличчях однокласниць. Так, нейтралітет – не моя сильна сторона, але…
Хто, як не кохана дівчина, зрозуміє особистісні проблеми, вислухає студентську правду, дасть цінну пораду; хто ж обігріє, приголубить, коли на душі так кепсько; хто ж напише за тебе конспект, коли самому так не хочеться нічого робити (до речі, значний плюс романтикам). А у п'ятницю (чи ж у будь-який інший день), бігти, ні – летіти, на автобус, що привезе тебе до коханих очей...
Значно легше підтримувати стосунки, коли дві людини або вчаться разом, або знаходяться в одному місті. Інша річ – коли між ними кілометри... Кажуть, розлука для любові, як вітер для вогню: слабкі почуття гасить, а сильні – розпалює.
Будь-які взаємини заслуговують на увагу, потребують часу і величезної сили з обох сторін. Але бути зацикленим лише на семінарах та курсових – це точно неправильно. Треба вчитися поєднувати. Взаємний симбіоз – найбільш виграшний варіант для студента. Так, це важко (хто сказав, що буде легко?), але ж молодість ключем б’є, через край, божевільні, інноваційні ідеї переповнюють наші інтелекти, нам все під силу. І, наостанок, кохання – це теж певною мірою навчання. Тому кохайте та вчіться!
