Якщо здибати людину на вулиці й запитати, що для неї колір, відповідівзагалі можна не отримати. Погодьтеся, ми рідко замислюємося на кшталт подібного, здебільшого колір як слово не здається нам важливим у плані побічних сенсів. Але не Мішелю Пастуро - історику-медієвісту, геральдисту і на мою скромну думку, генію своєї справи... Про це та інше розповідає Ілона Розновська.
Дослідження кольорів як таких на сторінках книги мають безліч історій злетів, непорозумінь та прикростей хронометражем від 1950 до 2010 років. Себто з моменту зародження ідеї, аж до кінцевої публікації хроматичного щоденника.
Єдиною метою прочитаного (дещо наївною) з мого боку був колір ностальгії. Справді було цікаво, чим жили і горіли бейбі-бумери Франції свого часу. Внутрішньому читачеві трохи сумно, бо я не прийшла до конкретики, але водночас радісно, бо познайомилася з оповідями людини, чиє життя було сповнене колірних відчуттів, вражень та спостережень. Між "майже" і "не повністю" між пам'яттю та фактажем, між інтелектуальними і буденними категоріями, між сприйняттям і можливістю відтворення.
Пастуро пише легко, навіть, коли для уточнень потрібні невідомі українському читачеві локації чи "колірні" дати французького Середньовіччя, або ж усе, що торкається відтінків у спорті, маркетингу чи світловідчуття у живописі та архітектурі. Спектр абстракцій (а кольори ними є) багатогранний і, як не дивно для того, щоб існувати, їм не потрібно набувати матерії. Торкаючись вузьких тематичних особливостей кольорів, автор відповідає на такі питання як:
- чому історики - безколірні?
- чому зображення, як і мова, ніколи не передає реальність у першому ступені?
- як монохромні частування стали мейнстрімом?
- чому колірна пам'ять так легко зраджує нам?
- як виникли шість основних кольорів і чому відтінок відтінка це норма?
- чому досі живе дискусія між чорно-білим та кольоровим кіно?
- що не напишуть в історії мистецтв?
- чому уявлення про колір важливіше, ніж його матеріальний аспект?
- що означає рух для кольору?
- чому золото - давній тривимірний культ?
І звісно, чому станом на сьогодні важко донести людям, що таке культурна відносність у просторі. З часом, як зазначає Пастуро, розтлумачити ще тяжче. Стежачи за текстом, ми бачимо силу колірних термінів, що важать значно більше, ніж може вкласти мовець. Це не залежить від того, читає книгу людина мистецтва чи ні. Принагідно зазначу, що автор торкався й геральдичних тем, був консультантом до фільму "Ім'я Троянди", а у дитинстві 5 разів ходив у кіно на "Айвенґо"(літо 1955) й від того моменту закохався у Середньовіччя на все життя.
Якщо подумати, то не важливо, де спіткає нас колір: в одязі, котрий ми носимо, у їжі, котрій надаємо перевагу; коли захоплюємося мистецтвом чи вболіваємо за улюблену збірну, а чи засинаємо у метро...
Справді, кольори навкруги. Варто їх побачити.
P.S: Пан Мішель власним прикладом довів мені одну важливу річ: варто горіти ділом, котре любиш, бо без цього ти не живеш
Автор: Ілона Розновська
